Психоактивні речовини (ПАР)
Здоров’я дитини — найбільше щастя для батька і матері. Але, на жаль, все
більше і більше підлітків починають вживати тютюн, алкоголь
і наркотики(ПАР)
Психоактивні речовини (ПАР) — це речовини, які при вживанні або введенні в
організм впливають на роботу мозку і змінюють такі психічні процеси як
сприйняття, свідомість, мислення, настрій або емоційний стан. Мозок
продовжує активно формуватися до 25-27 років. Лобова частка мозку відіграє
важливу роль у прийнятті рішень та управлінні емоціями й бажаннями. Вплив
наркотичних речовин під час цього критичного періоду розвитку може
викликати суттєві та довготривалі зміни. Вживання певних наркотиків може
негативно позначитися на увазі та пам’яті, що призведе до труднощів у
навчанні. Учням, які не вживають психоактивні речовини легше опановувати
матеріал, тоді як ті, хто вживає наркотики, піддаються більшому ризику
академічної невдачі або навіть переривання навчання.
Якщо у молодої людини розвивається залежність від психоактивних речовин,
це може змінити мозкові структури, відповідальні за мотивацію, контроль і
винагороду, змушуючи людину шукати речовину навіть на тлі негативних
наслідків.
ПАР можна вживати у різний спосіб, зокрема через куріння, ковтання,
нюхання, внутрішньовенне та внутрішньо м’язове введення. Вживання
психоактивних речовин розглядається як форма втечі від життєвих негараздів і
конфліктів, від узагальненої стандартизації, регламентації, запрограмованості
життя у сучасному світі. Вважається, що чинниками, які каталізують вживання
психоактивних речовин, є передусім соціальна криза, деформації
соціокультурної сфери; фінансове неблагополуччя; соціальні проблеми і
пов'язані з ними психологічні стани невизначеності й депресії; низький
соціальний і освітній статус; вплив «гірших» зразків молодіжної субкультури;
доступність психоактивних речовин; середовище, яке нейтрально або
прихильно ставиться до споживання психоактивних речовин («так чинять
багато»).
Якими ж є ознаки вживання психоактивних речовин в т.ч. наркотиків?
Зовнішні ознаки: звужені або розширені зіниці незалежно від освітлення,
стан незрозумілої збудженості або млявості; мова швидка, невиразна;
майже повна відсутність, або навпаки надмірність міміки; різка зміна
настрою - спалах ворожості, дратівливості без будь-якої причини;
провали в пам'яті, нездатність мислити логічно, пояснювати свої вчинки;
безсоння і швидка стомлюваність, що змінюються незрозумілою
енергійністю; невпевнена хитка хода; землистий колір обличчя, кола або
мішки під очима; та інші
Зміна поведінки: байдужість, втрата інтересів до колишніх захоплень,
навчання, прогули занять в школі; відхід від колишніх друзів та поява
нових (дивних з точки зору батьків); наростаюча прихованість, прагнення
до усамітнення; поява брехливості; поява жаргонних слів і позитивних
висловлювань щодо вживання ПАР; постійний пошук грошей; зміна
апетиту. Якщо ви помітили якісь із цих ознак у своїх дітей, зверніться до
психолога або нарколога.
Визначити, чи вживає людина ПАР, можна із використанням експрес-тестів, які
продають в аптеці. Для такого тестування потрібен зразок сечі або слини і
можна не звертатися до спеціалізованої клініки. Існують тести на один або
кілька ПАР, проте варто пам’ятати, що вони можуть давати як хибнопозитивні,
так і хибнонегативні результати, і що визначення того, чи вживала особа ПАР,
залежить від тривалості перебування певної речовини в організмі людини,
частоти вживання тощо. Так, деякі речовини неможливо виявити вже через
кілька днів після вживання, особливо якщо людина вживає їх епізодично, а не
постійно.
Підходи до лікування
Важливо розуміти, що залежність від ПАР є хронічною недугою, а не гострим
станом, а отже підходи до лікування мають враховувати особливості перебігу
саме хронічних захворювань.
Отож слід пам’ятати про особливості лікування хронічних хвороб:
такі недуги часто мають рецидиви, що не свідчить про неефективність
лікування, а є природним перебігом захворювання;
основною метою лікування є мінімізація негативних наслідків
захворювання та контроль за проявами недуги, оскільки повне
одужання часто є неможливим (на відміну від гострого стану);
лікування хронічних захворювань часто є пожиттєвим і не обмежене у
часі, єдиним критерієм для зупинки терапії є стан хворого, а не її
тривалість (лікування гострого стану завжди обмежене у часі);
пацієнт є активним учасником і партнером лікування, і від ефективної
взаємодії між лікарем і пацієнтом залежить успіх терапії.
Стан здоров’я дитини безпосередньо залежить від рівня усвідомлення
особистістю власної відповідальності за своє здоров’я, налаштованості на його
зміцнення та збереження.